Трішки демографії
Зміна політичної системи в Україні спричинила багато проблем у всіх сферах: виробничій і невиробничій. Через погіршення соціально – економічних умов населення України почало швидко скорочуватися (ООН визначила Україну як саму вимираючу країну світу). На 13.00 30 липня 2013 року сайт «Лічильник населення країни» (countrymeters.info) видав інформацію, що в Україні зареєстровано 44 мільйона 603 тисячі 413 громадян. До цього часу в країні народилося 680 дітей і померло 1113 людей. Офіційно назавжди покинуло країну шість осіб. Таким чином, тільки за один день нас стало на 427 осіб менше. За прогнозами ООН, до 2050 року населення України скоротиться ще на 15%. Але ж в 1991 році в Україні було 52,2 млн. громадян, а якби не розпад СРСР, нині було б українців більше 62 мільйонів! За даними ЦРУ Україна займає друге місце по рівню смертності з показником 15,75 осіб на 1000 жителів після ПАР(17,36), слідом за Україною ідуть Лесото (15,02) і Чад(14,85). Самий низький рівень в Катарі (1,54), а також в ОАЕ і Кувейті (2,01 і 2,14 відповідно). Частина (5-8 млн. чоловік) молодого, найпрацездатнішого населення в пошуках роботи виїхало за кордон. Таким чином, кожен п’ятий українець працює за кордоном. Як тут не пригадати приказку : «Від добра, добра не шукають».
Сільська демографія
У збереженні українського народу, його мови, культури, освіченості провідну роль відігравало наше село. Про сучасне село можна сказати словами Великого Тараса: «Село неначе погоріло, неначе люди подуріли». Щорічно з карти України, в середньому, зникає близько 30 сіл. З 1991 року з карти України зникло 641 сільський населений пункт, з яких 40 селищ і 601 село. Одна з головних причин вимирання українських сіл – старіння нації. У селах народжуваність менша смертності. Одна українська сім’я має в середньому 1,1 дитини – це самий низький показник у світі (Пульс №3 2013 www. puls-eco.info). Причини цьому: матеріальні фактори, відсутність власного житла, міграції, велика доля людей старшого віку (старіння нації). Через дефіцит роботи і соціальних умов люди перебираються у міста. Молоді люди покидають села. Їм ніколи народжувати дітей. Щоб утримувати сім’ю вони їздять в пошуках робочих місць. За даними інституту аграрної економіки, якщо не вкладати кошти в розвиток сільського виробника і створення соціальної інфраструктури, то вже через 1-2 покоління село зникне з карти України.
Скорочення народжуваності за роки незалежності України спричинило ряд проблем перед загальноосвітньою школою, особливо сільською. Різке скорочення народжуваності в сільській місцевості стало причиною зменшення наповнюваності, кількості класів і шкіл.
Сільський учитель
Всі ці проблеми безпосередньо відбилися на вчителеві. Нинішні вчителі виявилися самими потерпілими. На жаль, самими приниженими виявилися сільські інтелігенти. Так, Московський науково-практичний центр "Емпатія”, провівши дослідження в селах Полтавщини, встановив: за роки незалежності 90% сільських інтелігентів не купили жодної книжки (Пульс №2 2012 www. puls-eco.info). Чи зможе жебрак – вчитель без книги, котрий працює в колисці нації – селі, переконати землероба запитати себе: "Хто я? Вільна людина чи недостойний раб нових завойовників, що громили Віру і Батьківщину?” Україна виживе, якщо відродити моральність в будинку і любов до землі. Без підвищення соціального і матеріального статусу вчителя це зробити буде неможливо.
У радянський час молодий вчитель у сільській місцевості забезпечувався житлом, і воно оплачувалося державою, то нині про це забуто. Проблема житла, це – чомусь їх особиста проблема. До цього можна додати, що не у всіх сільських шкіл належний температурний режим. Від тривалого переохолодження здоров’я ні в учителів, ні в учнів не додається. Тому не затримуються в селі молоді вчителі, відпрацювавши рік, покидають сільську школу, просто тікають із села. Треба відзначити, що всі сільські вчителі в цих незадовільних санітарно-гігієнічних, матеріальних умовах працюють краще, ніж створені їм умови. Матеріальна база сільських шкіл, м’яко кажучи, бажає бути кращою (фінансування немає!). Є багато шкіл, де не вистачає вчителів, не бажає молодь їхати в глибинку. Багато вчителів не мають повного навантаження. Таке убоге становище змушує всіх вчителів тримати підсобне господарство. Для його ведення витрачається дорогоцінний час, який можна було б використовувати для роботи з учнями, підвищення свого професійного рівня. Ось такий «букет» проблем у сільського вчителя.
Загальноосвітня школа
СРСР була найбільш читаючою країною в світі. «У 70-х, середньостатистичний підліток за рік прочитував по 40 і більше книг. Сьогодні підліток читає в середньому 9 книг на рік », – констатує експерт Інституту Горшеніна Наталія Клаунінг. 25% українців взагалі не відкривають друкованих сторінок. В УРСР книга з серії «Шкільна бібліотека» коштувала 50-80 копійок, а ціна наукової та спеціальної літератури рідко перевищувала 3 карбованці, то в суверенній Україні середня художня книга коштує від 50 гривень і вище, а ціни монографій і науково-технічної літератури досягають сотень гривень. На потреби освіти у Держбюджеті-2013 так і залишилася цифра 6,2% валового внутрішнього продукту (ВВП), а на науку – 0,3% ВВП, що нижче передбаченого законом на 3,8 і 1,4% відповідно. Обіцяні вчителям і вченим зміни до бюджету за підсумками І кварталу ніхто вносити не збирається. В даний час в школах фінансується зарплата, енергоносії, харчування молодших (1-4 кл.) і незаможних учнів. І все. Тому є багато проблем: оновлення матеріально-технічного забезпечення (меблі, спортивний інвентар, навчальні посібники); встановлення нормального опалення або реконструкція систем опалення; капітальний ремонт дахів шкіл; розширення КДУЗ, забезпечення комп’ютерною технікою та підключенням до мережі Інтернет КДУЗ, відсутність обслуговування комп’ютерної техніки, відсутність підключення ЗОШ до швидкісного Інтернету через технічні можливості; облаштування внутрішніх туалетів у школах; ремонт водопостачання та водовідведення в школах; застаріла техніка підвозу дітей; забезпечення виконання натуральних норм харчування у ЗОШ та ДНЗ. Сюди можна додати, що в багатьох районних бюджетах на освіту не вистачає фінансів. Через це не оплачуються заміни уроків, гуртки, факультативи, індивідуальні заняття. Вчителі їздять на курси підвищення кваліфікації, на семінари за свій рахунок. На обласні олімпіади пропонується учням і вчителям їхати за свій рахунок (якщо згодні). Все це не може не позначитися на якості знань як міських, так і сільських учнів. Адже трудові ресурси завтрашнього дня – продукт середньої школи дня сьогоднішнього. Якими будуть трудові ресурси завтрашнього дня, якщо фундаментальні дисципліни вивчаються все слабкіше, з тенденцією поступового їх видавлювання з навчальної програми? Було проведено порівняльне дослідження, яке показало, що випускник у 80-х роках знав на 70% більше сьогоднішніх, випускник 90-х – на 30%, а що станеться в найближчі 10 років страшно собі уявити. Але реально мислячим людям уявити можна.
Оптимізація і освітні округи
Основна причина закриття (оптимізації) сільських шкіл – економічна. Стверджують, що дуже дорого державі обходиться сільський школярик. А хто підраховував економічну сторону цього освітнього проекту? Вартість одного шкільного автобуса близько 400 тисяч гривень. До нового навчального року школи України отримають близько 240 автобусів. Технічне обслуговування, зарплата водію, оплата палива – це ще близько 60 тисяч гривень на рік. А що робити, якщо захворіє водій або поломка автобуса трапиться на наших дорогах? Це відразу відіб’ється на якості знань учнів. А де зберігати, ремонтувати автобуси? Хто за це платитиме? Всі фінансові проблеми нинішньої сільської школи хочуть усунути так званої «оптимізацією» шкіл і створенням освітніх округів без збільшення фінансування освіти. Передові країни світу роблять якраз навпаки – намагаються все більше вкладати інвестицій в освіту і науку. У період НТР освіта та наука стали безпосередньою продуктивною силою, вони розробляють інноваційні технології, які потім впроваджуються у виробництво. Напевно, Україні цього не треба або їй це хтось забороняє??? Слід зазначити, що нинішня влада ставить скорочення чисельності школярів і падіння якості знань як причину і підставу для проведення різних там «оптимізацій». Тут відбувається явна маніпуляція свідомістю, підміна причино – наслідкових зв’язків. Зменшення чисельності сільських школярів і падіння якості знань це – наслідок. А з наслідком боротися майже марно. Треба усувати причини, що породжують ці наслідки.
Таким чином, оптимізація шкіл передбачає або закриття шкіл, а в кращому випадку зниження їхнього статусу. Якщо школа закривається, то справедлива народна мудрість: «Немає школи – немає села!» Сьогодні не можна зводити роль сільської школи лише як до місця отримання знань. У ситуації, що склалася, сільська школа сьогодні стає не просто культурно – освітнім центром, а дуже часто єдиним місцем, де збираються всі жителі села, відбуваються весілля, святкові та спортивні заходи і навіть поминають покійників. Таким чином, школа нині – вогнище цивілізації на селі, і закривати їх ніяк не можна, якщо держава хоче зберегти село.
Ідея освітніх округів полягає в тому, щоб надати якісну освіту сільським дітям. Проти цього ніхто не заперечує. У селах є багато талановитих дітей, їм треба дати якісну освіту. В освітньому окрузі створюються одна або кілька опорних шкіл з досвідченими і висококваліфікованими педагогічними кадрами і туди з довколишніх шкіл везуть автобусами учнів на заняття.
Т. Шевченко, М. Гоголь, О. Вишня, П.Тичина, С. Єсенін, М.Заньковецька, Ф. Конюхов, С. Прокоф ‘єв, О .Довженко, І.Козловський, М. Кибальчич, О. Засядько, К. Ціолковський, П.Попович, Л.Каденюк, і багато – багато інших. Що спільного між ними? Всі вони вихідці з села. Чи зможе наша держава реалізувати цю благу ідею? Давайте подумаємо разом.
Згідно з офіційною версією міністерства освіти і науки позитивним в оптимізації і створенні освітніх округів має стати поліпшення якості викладання, засвоєння знань учнями, виховання.
• Ще ніхто не довів, що лише велика школа дає хороші знання. Часто буває навпаки. Загальновідомо, що найшвидшими темпами сьогодні починають розмножуватися асоціальні типи – бомжі, алкоголіки, наркомани. Доля їх дітей незавидна. Проблеми зі здоров’ям
починаються з самого народження. Коли вони виростуть, вони будуть нести своєму потомству негативний генетичний матеріал. Відбувається поступове виродження нації через накопичення в популяції летальних генів. Як якісно навчити таку категорію учнів? У спеціальних школах?
Багато питань по опорних навчальних закладах: як забезпечити висококваліфікованими кадрами сільські школи, якщо молодь не хоче жити в селі; чи відповідна матеріальна база, за відсутності фінансування з боку держави; як впроваджувати ІТ – технології у навчальний процес при одному (у кращому випадку) на всю школу мультимедійному проекторі; яка буде продуктивність роботи учнів у Всесвітній Мережі якщо у більшість шкіл області мають швидкість Інтернет каналу менше 512 Кбіт / с і одночасно працюють за комп’ютером 10 учнів? і… багато інших запитань. Всі вони легко вирішувані при належному державному фінансуванні. А при економічному становищі України на межі дефолту (банкрутства) збільшення фінансування освіти дуже проблематично. Проблематичні також і очікувані позитивні кінцеві результати цієї гарної ідеї. Знаю, для досягнення мети будуть використовуватися і репресивні методи і прийоми до педагогічних працівників. Але наскільки це правильний і цивілізований шлях в демократичній державі ХХІ століття судити вчителям і читачам. Упевнений, що у всіх недоліках, які будуть при реалізації даного освітнього проекту винуватцем зроблять вчителя. Безпрограшна позиція. А держава з «скромності» промовчить. Але краще дуже повільно йти (тільки в правильному напрямку!), ніж стояти на місці.
Недоліки проекту:
хто думав про те, як маленький першокласник, шестирічка повинен щодня один, без мами чи тата, їхати в автобусі в школу. Заняття у нього закінчуються о 12 годині, у нього тривалість і кількість уроків менша, а випускник затримується до 15-16 години. Що робити дитині? У багатьох
школах харчування і температурний режим бажає бути кращим. Груп продовженого дня в Україні немає в половині шкіл, а в початковій школі цих груп лише третина. Яке здоров’я буде у дитини, якщо він о сьомій(встає о шостій) годині виїде з села і голодним повернеться через 8-10 годин
додому? А вдома ще домашні завдання, допомога батькам по господарству і т.д. А як діяти, якщо дитина захворіє в школі або йому потрібно збігати додому за зошит або перевзутися? Свобода учня в навчанні і вихованні буде обмежена часовими рамками руху автобуса.
Максимальний ефект навчання і виховання буде недосяжний. Переваги навчання в своєму мікрорайоні тут беззаперечні.
• Не зрозумілою залишається доля десятків тисяч вчителів технічних працівників, які працюють у сільських школах, їм дадуть нову роботу, поставлять на облік на біржу чи вони поповнять армію безробітних? Таким чином, хороша ідея освітнього проекту без належного фінансування межує з авантюрою. Якщо держава хоче запозичити і втілити досвід освітніх проектів розвинутих капіталістичних країн(наприклад, Австралії), в першу чергу потрібно піднести до належного рівня соціальні стандарти життя вчителів і простих українців. Але все надто простіше, держава не в
спромозі фінансувати освіту (як і науку і т.д.)в повному об’ємі згідно закону, якось потрібно викручуватись. Щоб менше вчились, а більше працювали, створювали додану вартість…
В.Г.Мормиль,
депутат Запорізької обласної ради
