До 70-річчя битви під Штепівкою
   Вересневі дні 2011 року видалися теплими і сонячними. Але не такими вони були 70 років тому, згадує ветеран Великої Вітчизняною війни, учасник бойових дій, комуніст - полковник у відставці Литвиненко Іван Пахомович, який нині проживає в с. Василівка. Війну він пройшов з першого дня, тобто з 22 червня 1941 р. і закінчив в Японії.
   В Червону Армію Іван Пахомович був призваний в 1940 р.,після полкової школи молодших командирів. Службу проходив у 2-му кавалерійському корпусі генерала Бєлова, 5-й Бліновській кавалерійській дивізії. Командир дивізії генерал-майор Сіробурко, командир взводу лейтенант Кондруцький у якого помічником командира роти був наш ветеран.
   Війна застала Івана Пахомовича в Бесарабії, тримали оборону на річці Прут.Тяжкі то були дні. Бої, відступ до Дністра, а потім і аж до Гадяча. Десять разів виходили із оточення, поки не дійшли на рубіж річки Псел.
У боях під Ромнами нашим військовим вдалось зробити невеликий коридор для виходу із оточення наших військ, 21-ої і 40-ої армії Південно-Західного фронту. В районі Засулля (м. Ромни) загинув товариш Івана Литвиненка кулеметник Мірошніченко, а під Іваном Пахомовичем було вбито коня, довилося взятися за кулемет і вести вогонь по ворогу.
   Від Ромнів, - розповідає Іван Пахомович, - відступили в бік Штепівки. Нашу дивізію вивели в резерв, і ми зосередились в селах Гринцеве, Зелений Гай і ближніх хуторах. Як уже потім дізналися в районі села Штепівка знаходилися війська 100 дивізії генерал-майора Русіянова(1-а гвардійська стрілецька дивізія),1-ша і 129 танкові бригади і наш 2-ий кавалерійський корпус під командуванням генерала Бєлова. Командиром нашої дивізії на той час був полковник Баранов.
   Задача військам була така – звільнити м. Ромни і дати можливість вийти із оточення частинам і з`єднанням 21-ої і 40-ї армії, які ще не приєдналися до нас. Але фашистське командування,- продовжує згадувати пережите ветеран,- кинуло проти нас великі сили танків, артилерії і авіації. Наш полк прийняв бій в районі села Зелений Гай,наші втрати були величезні. У двох із офіцером –артилеристом довелося вести вогонь із 45-ти міліметрових гармат то танках противника. З боями відступали через села Жовтневе, Степне до Михайлівки ( тут навіть побачився з рідними) де тримали оборону воїни 100 дивізії.
   Командир корпусу зустрів нас на околиці м. Лебедина і відправив у село Межирич (Киселівку) де стояли наші кавалерійські частини. Приблизно 19-20 вересня почалися бої за Штепівку. Бої були жорстокі. Протягом тижня не припинявся кулеметний і гарматний вогонь, але 27-28 вересня ми Штепівку звільнили. Вирішальним фактором був удар наших «Катюш», які на Україні вперше були використані під Штепівкою.
   В цих боях під Штепівкою ворог втратив до 1000 одиниць бойової техніки, із них 600 танків і багато живої сили. Бої під Штепівкою показали,що ми можемо бити фашистів. Потім знову відступ з боями. Під Богодуховом був поранений. Після госпіталю 12 листопада 1941 р. вже був під Москвою. 16 грудня в бою за с.Петровське був поранений. Лікувався в госпіталі, після воював в 14 винищувальному протитанковому артилерійському полку, був комсоргом полка, брав участь в боях за Крим, Прибалтику. Перемогу зустріли в Кенінсберзі.
Не встигли відсвяткувати Перемогу полку була поставлена нова задача – передислокація на схід ст. Чита, куди і прибув парторг полка Іван Пахомович. З 8 вересня полк пройшов з боями Хінган і Манжурію. В 1946 р. Іван Пахомович був звільнений в запас. Бойовий шлях ветерана відзначений двома орденами Червоної зірки, орденами Вітчизняної війни, орденом Богдана Хмельницького і багатьма медалями.
   Але все ж таки ,- говорить ветеран,- бої на Сумщині під Ромнами і Штепівкою вселили в нас бойовий дух, що і ми можемо бити ворога по справжньому.

                                                   Перший секретар Лебединського РК КПУ
                                                                                             В. Недобельский